Майстриня нашої громади
Що спонукає людину до творчості? Грайлива крапля роси на квітці, сонячний промінець у віконці, лагідна усмішка дитини чи променисті очі коханого? Мабуть, у кожного митця є свої внутрішні чинники для створення краси. Є вони і у вишивальниці з села Олександрівка – Людмили Олійник, про що переконливо свідчать її роботи. В них неймовірно чітко висвітлені глибина, чистота й досконалість справжнього митця. Але найголовнішим елементом вишивання є любов Людмили до життя, адже будучи з народження людиною з обмеженими можливостями, вона із задоволенням вкладає у свої роботи чистоту душі та необмежене бажання жити.
А починалося все з далекого 1985 року, коли на світ народилась, тоді ще нікому невідома, але така жадана дівчинка Людмила. Ще з юних років у Людмили почав проявлятися талант до прекрасного. Вишивати вона почала років з десяти. Дивлячись на маму та бабусю, які вправно володіли голкою, Людмила й сама вирішила спробувати класти хрестики на полотно. Спочатку було класичне вишивання, згодом опанувала болгарського хрестика. Тепер Людмила має навики багатьох технік вишивання. Але час не стоїть на місці. Згодом розпочався новий етап у розвитку її майстерності. Побачивши, якими неймовірними фарбами може переливатись вишивка бісером та стрічками, не змогла встояти і спробувала відтворити сама. Це настільки захопило, що вона й сама не очікувала, як з під її рук одна за одною будуть створюватись картини, в яких оживе весь Всесвіт. Та рукодільниця не збиралась зупинятись на досягнутому і вирішила розширити свій кругозір коли побачила роботи, виконані в техніці алмазної вишивки, де використовуються стрази та камінці. Жага Людмили до освоєння нового ремесла та ідея навчитися цьому виду рукоділля не може залишити байдужими будь-кого, хто побачив її талант.
Спочатку майстриня вишивала серветки, скатертини, доріжки, картини. Шукала цікаві розробки, нові схеми – на той час їх важко було придбати. Так само як і нитки та тканину – деякі продавали, а професійних, гарних не було. Та одного разу, Людмила натрапила на магазин у Кривому Розі, де побачила матеріали для вишивання, а серед них – просто шикарні, неймовірної краси схеми для ікон. З того часу все й почалося. Щодо особливостей, то вони є в кожній вишивці. Приміром, у весільний рушник вкладається одне розуміння, в сорочку – інше, так само як і в оздоблення одягу. І кольори тут відіграють велику роль. Людмила самостійно підбирає нитки, бісер, стрічки, компонує їх, щоб милувалось око.
Свою першу роботу Людмила прекрасно пам’ятає і досі зберігає. Це була ікона Почаївської Божої Матері. Саме з цієї роботи розпочавсь її час навчання в такому нелегкому ремеслі як вишивка. Дитячих робіт, нажаль, майже не збереглося, але ця ікона є найдорожчою, адже з неї почався її творчій шлях. Є й улюблена картина бісером – «Вовки», яка складна у виконанні, бо в ній дуже насичена кольорова гама та техніка виконання, тому і дорога серцю. Інколи, дивлячись на свої перші вишивки, Людмила згадує, як у них росла її майстерність. Ікона ж взагалі має своєрідний ритуал. Адже лик святого треба вишивати з чистим серцем, добрими думками, спокійно і обов’язково в тиші.
«Якщо людині дано вишивати, вона буде займатися цією справою, а якщо ні, то ніяке терпіння не допоможе. Та й сам виріб, виготовлений без любові, не матиме душі».
